vladtsap

2024

дивлячись зараз на останні 366 днів, можу сказати, що це був відносно стабільний рік. через це на душі певний неспокій, бо приблизно з 2019 щороку був великий виклик, який залишав слід на весь рік і завдяки чому можна було сказати «тяжкий рік».

цього ж року ця тяжкість складалася з малих турбот і постійних викличків, але гріх жалітися — я норм, хоч і втомлений.

щороку заставляю себе писати ці підсумки, і щороку борюся з думками, що я забагато ділюся, пишу нецікаво і нікому то не треба, а декого може навіть трігерить. але це, мабуть, рефлексія для мене самого, щоб оцінити ситуацію зі сторони.

війна

війна щоразу ближче і ближче підходить у моє життя. коли у 2022 році це було більше емоційно, у 2023 якось стабілізувалося, то у 2024 багато моїх знайомих вже у ЗСУ.

легше жити війну, коли вона десь там далеко, коли ти можеш донатом морально відкупитися від війни, коли ти інколи бачиш результат прильотів, коли всі твої близькі у безпеці. однак це інакше, коли ти моніториш діпстейт, коли ти вчитуєшся у назви східних міст, коли ти не знаєш про що говорити, бо тобі стає щиро прикро, що ти просто живеш своє життя.

весь рік були емоційні качелі. як і рік тому, мене досі не так (наразі) лякає своя смерть, як небажання залишити дружину і батьків з цим горем.

я не вірю, що війна закінчиться. просто втратив віру. у мене були солодкі мрії про раптове закінчення війни одного ранку ще у 22 чи 23 роках. а зараз таке відчуття, що вона з нами навічно. навіть якщо і буде примарне перемирʼя, то немає жодної віри, що через декілька років все знову не почнеться.

я відверто заздрю людям в інших кутках світу, бо у них закінчилися реальні проблеми, і тоді вони починають обирати гендер, переживати за екологію і бути толерантними. а я наче народився у грі зі складністю Expert, але тільки в ігри я не дуже граю.

всі інші блоки цього поста можна було не писати, бо блок «війна» кидає тінь на все.

ненавиджу росіян.

події року

файне місто 🤘

я давно мріяв про досвід фестивалів. ще восени 2019 я купив квитки на атлас, але той квиток так і досі лежить невикористаний. і щоб трохи відчути емоції цього року, взяв квитки на файне місто. окрім того, що виступали половина мого плейлисту, всі гроші з квитків йдуть на благодійність, тому морально було легше на це погодитися.

і було круто, насправді! це така віддушина, де можна було настрибатися, накричатися, прожити той момент. на деякий час я відчув себе отим закордонним підлітком з рілсів, який у свої 20 тусується, а не париться про всі проблеми. деколи варто відволікатися, щоб менталці було легше.

надіюся, що буду колись розказувати внукам, що ходив на фестиваль під час війни)

топ року

подорожі 🧳

поки вік ще дозволяє спокійно проїжджати блокпости, я вирішив цим скористатися і поїхати у найближчі міста — Тернопіль і Івано-Франківськ.

для того щоб максимально кайфанути і побути дитиною, я взагалі не знав чого очікувати і що ми там будемо робити, тому кожне з цих міст було сюрпризом і суцільною пригодою. дуже схоже до того коли ти був дитиною, батьки тебе везли у нове місце і ти гуляв, досліджував його і кайфував від цього процесу. отут так само було

згоріти під сонцем, поплавати на пароплаві, піти в модну кафешку, покататися на атракціонах, вилізти на ратушу чи прогулятися по набережній з морозивом — дуже приємні дитячі відчуття

мені ще оце важко коли ти надивився гайдів «куди піти у місті Х», приїжджаєш — і там дійсно все як на картинках з інтернету — мені таке скучно. а коли ти їдеш взагалі у невідомість — це вже трохи емоції і їх приємно було отримати

хотілося б ще моря, але зараз трохи важко з тим :)

хобі 🎵

я довго жив з думкою, що я не маю хобі, бо давно не маю часу не роблю щось таке модне для задоволення. і я вже змирився з цим фактом. а моя жінка подумала і змогла все-таки назвати моє хобі — це слухати музику))

і перше мені було аж смішно, бо я не кохаюся у платівках і не чую оті мікроноти. але насправді, мені подобається кайфувати від якісної музики з сенсами, подобаються різні аранжування відомих пісень, я дуже насолоджуюся від виконань відомих пісень з оркестром чи хором, а плавні мешапи приносять окремий вид задоволення. я дійсно слідкую хто у нас новий зʼявляється на сцені і що він говорить — тому та, цього року я знайшов своє (існуюче) хобі

chatgpt 🧠

хайп трохи впав і стало ясніше, що він не замінить людей, але стане гуглом 2.0, який може відповідати у контексті. і я десь так його і використовую як друга, який все знає, і у якого можна щось уточнити чи попросити пояснити простіше.

«explain like i’m five» — це мій універсальний ключ до розуміння складних речей у світі)

розчарування року

софт 💻

мене зараз легше вразити якісною програмою, бо їх напросто дуже мало. самих програм багато, але так щоб плавно, без багів і продумано — рідкість.

навіть iOS з кожним роком стає все гірша, при тому що кожен рік йдуть обіцянки, що тепер (!) то вже точно все пофіксять, «this release is focused on stability» ©. я не хочу нових функцій, я хочу щоб старі працювали. таке спостерігається і на девайсах чотирирічної давності, і на останніх флагманах з найпотужнішим процесором евер — тобто питання не в потужностях, але так і немає розуміння у чому таки питання.

непомітно для себе я став тим дідом, який не хоче нічого оновлювати, лиш би все працювало, бо я втомився все налаштовувати заново і виправляти нові-старі проблеми, бо хтось з трильйонної компанії не подумав або полінувався. якість софту цього року на дуже низькому рівні, мені відверто образливо.

російська мова 🤮

я не можу зрозуміти чому досі лунає мова окупанта на вулицях моєї країни під час війни. мені важко розуміти цих людей і навіть поважати їх. за три роки наче вже можна було перейти на українську, але чому це не на часі (екс-какая разніца) — я не розумію.

хотілося б знайти винних у цій проблемі: чи то мінкульт, бо недостатньо пропаганди, чи то самих людей, які ігнорують слона у кімнаті, чи то правоохоронні органи, що не бачать бойка під боком. і від цієї бездіяльності трохи руки опускаються.

у цьому плані мене надихають фіни під час радянсько-фінської війни, тому що хоч вони тоді і погодилися на невигідні умови через свою слабкість, ставлення до совєтського було строго негативне, у тому числі і мови. дуже хотів би, щоб у нас теж працювало «рускій = ворог».

інсайти року

довіра Богу 🌊

якщо глянути на цей рік, то чітко видно як Бог опікувався мною — допомагав вирішувати складні виклики і дарував радісні моменти. це усвідомлення вражає, тому що я Йому небайдужий і важливий — це вже нічого собі!

однак мені важко бачити Його руку прямо під час цих самих викликів. тобто коли стається якийсь треш, то я розумію, що Він поряд і допоможе це пройти, але мені важко відпустити ситуацію і повністю довіритися. при тому, що Він ніколи мене не підводив і не залишав, але у сам момент шторму я дуже накручую себе найгіршими сценаріями, де ми всі помремо, і це починає мене заганяти.

мабуть, треба більше зростати у довірі, бо немає нічого страшного у житті. але сказати завжди легше, бо слова майже нічого не коштують, а дійсно так зробити — це вже мега чогось вартує

Божа справедливість 🌝

ще одна цікава річ — час для всіх йде однаково швидко. і я бачу у цьому Божу справедливість для всіх.

93% моїх буднів заповнені роботою. ці дні швидко пролітають, і я навіть радий, що так, тому що це кожен день ближче до перемоги і ближче до зарплати :)) але коли настають ці 7% відпустки, хочеться їх розтягнути максимально, а вони теж пролітають дуже швидко. і хоч я не радий, що на відпустках цього часу відчувається менше, все ж він однаковий для всіх.

не знаю чи вдалося мені донести цю думку, яка мене вразила — час йде однаково швидко для всіх, навіть коли хотілося б, щоб ні.

шлюб 🫀

пройдено ще дуже мало, але навіть вже можна сказати, що шлюб — це сфера, у яку постійна треба вкладати. ти не можеш її поставити на паузу, але ти і не хочеш, бо саме ваша синергія приносить тобі величезне задоволення. одне без іншого неможливе: тобі треба працювати задля комфорту твоєї половинки, а їй — задля твого, і тільки коли ці два механізми працюють взаємно настає добре обом.

цьогоріч зауважив, що сфера стосунків є (несподівано) ресурсозатратною. по-перше, оце «погуляти, поговорити, послухати» займає багато часу, хоч він і пролітає легко. по-друге, свою увагу та натхнення теж несвідомо вкладаєш сюди, а тому опісля не хочеться щось творити, бо ти вже відчуваєш себе реалізованим. по-третє, завжди треба мати багато терпіння :)

з іншого боку, саме ця сфера принесла мені найбільше задоволення, сміху та душевного спокою — ні з чим іншим немає такого звʼязку. і це є моє найдорожче, це правда. моя жінка — це мій соулмейт! тільки дружина розуміє мене повністю, знає про все і розуміє моя «ну оце» чи «ну отой». кожна її радість — це моя радість, і кожен її виклик — це мій виклик теж. це моє найбільше випробовування і моя найбільша любов!

бути дитиною 👻

бачу що за останній рік я найбільше кайфую коли моя внутрішня дитина перемагає — коли можна щось бешкетувати, стрибати, дуріти, їсти морозиво і гуляти. у таких простих моментах і є це життєве щастя

водночас бачу як мені подобаються дорослі штуки, які я зовсім не розділяв у дитинстві. наприклад, цього року я тішився коли знайшов хороший засіб для чистки стін чи коли зробив порядок у коморі. наче нічого такого, але такі штуки приносять мені задоволення.

післямова

добре, що ми не знаємо майбутнього. інакше який був би сенс щось робити до перемоги моменту? а тому встаєш кожного дня, щось робиш і якось живеш. і щовечора з думкою, що завтра може бути сильно гірше.

ці цифри живуть: один я чи нуль? скільки нас тут ще раз порахуй. формул нема — ми тут одні. чи добре нас видно, як згораєм в вогні?

деколи гріє лише думка, що всі війни рано чи пізно закінчуються.

ти так чекаєш поки сонце зійде з чорних хмар і подарує всім навколо той найліпший день